Вот это номер!!!!
Выходит к тому богатому списку, украденого у других народов. Еще и мат добавился
Я уж думал что мат, это все, на что они сподобились за всю историю. Ан нет!!! Тоже украли и присвоили. От жеж народец нам в соседях достался...
Я и так особо старался не ругаться на людях, а теперь ругань еще более надостойна...

ЗЫ. Юра спасибо!

Сообщение отредактировал YuraL - Feb 27 2011, 14:00

TEREN, как раз мат - это родное для коренного населения Московии, а старославянский привезен из Киева князьками, которым не хватило земель на Руси.
ЗЫ. Кстати, если кто не знает, основателем России считается Китай.

Но они ведь только себя считают единственным наследием сторослявян. Для этого собсно и Московию на Россию переименовывали. Им хрен докажешь что они наследники другой ветки.

ЗЫ. Про Китай можно поподробней?
Я много разного встречал, а такое слышу впервые.
Например в одной из наиболее правдоподобных версий слово - Москва. Производное от "mosquito" москиты - что не удивительно, учитывая количество воды в окрестностях. А старорусы произносили это как "мОсква", с ударением на первый слог - с обозначением не только принадлежности но и количества кровососов. Слово комары вошло в обиход несколько позднее и происходит от слияния сов "как" и "хмара",смысл думаю понятен. Ну а выбор такого гнилого места для города тоже понятен. Воровской вертеп по определению должен был находится в самом недоступном, болотистом и непроходимом месте. Не зря же Юрий Долгорукий из москвы дважды делал набеги (удачные) на Киев и дважды его грабил, а потом прятался в болоте (и тоже удачно) от мести старших братьев.

Не дождетесь, сколько не будет гнить город, пока на Украине есть последнее село, культура будет жить!
Только в селе не пройдешь без привычного "Доброго дня!", "Доброго здоров"я!"

Ничего секретного, просто Андрея Боголюбского (сына Юрия Долгорукого) до крещения звали Китаем.
А прозвище ему дали за нездоровую страсть к церковным святостям. Это он, не имея шансов стать Великим Князем, возненавидел Киев, собрал за пределами Руси войско и в 1169 году фактически вырезал весь Киев, ограбил церкви, поджог Софию Киевскую и Лавру. Считается, что именно это событие подорвало могущество Руси и положило начало ее исчезновения.
А в начале 18-го века Московский патриархат этого вора и убийцу причислил к лику святых. Конечно, ведь он не только украл для них икону Пресвятой Борогодицы, мощи Бориса и Глеба, а и привез из Руси церковнословянский язык.

Сообщение отредактировал YuraL - Feb 28 2011, 09:03

как и его папу. Но все в принципе справедливо. Т о что у нас , как и во всем мире, зовется выродок - у них святой.

І ще декілька фактів в відповідь на твердження Кінга, що радянська влада на протязі 80ти років проводила насильницьку українізацію і його ссилку на жалюгідні три дати в російській Вікіпедії:

1920 р., 20 січня — Скасування поляками Галицького Крайового Сейму та Крайового Виділу і поділ Галичини на 3 воєводства. Заборона української преси, підпорядкування шкільництва польському міністерству освіти.
1924 р., 26 липня — Прийняття в Румунії закону, на підставі якого українців проголошено тими румунами, що «забули свою рідну мову». Посилена румунізація всіх видів шкільної освіти (завершена 1927 р.).1924 р., 31 липня — Заборона української мови в польських державних та самоуправних установах Західної України.
1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).
1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ, кооперативів, масові арешти.
1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви.
1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
1933 р. — Погром українців на Кубані.
1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.
1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
1934 р., 13—15 грудня — У зв'язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких — письменники Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та ін.
1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).
1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
1938 р. — Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.
1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.
1939 р. — Розгром польською владою української православної церкви на Холмщині (знищено 189 церков, а 149 було передано римо-католикам).
1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з'їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).
1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).
1947 р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В. Василевської).
1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).
1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її XXII з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.
1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.
1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).
1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).
1970 р., січень — Судовий процес проти І. Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.
1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.
1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом — патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].
1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.
1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії
Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.
1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.
1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.

Мало? Тоді візьмемо трохи дорадянського часу:

1686 р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).
1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.
1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабы... особливого наречия в оных не было».
1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729 р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764 р. — Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775 р., 3 серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1783 р., 3 травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.
1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні.
1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского языка» в Київській академії.
1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
1817 р. — Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії. 1831 p. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».
1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1859 р. — Заміна австро-угорською владою української абетки латинською у Східній Галичині та на Буковині.
1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).
1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.
1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.
1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).
1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.
1899, 1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.
1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908 р. — Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».
1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
1914 р., вересень — Арешт і страта відступаючими австрійцями та угорцями сотень українців без слідства й суду за підозрою в проросійських симпатіях (30 тис. галичан і буковинців було інтерновано в концтаборах).
1914 p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

Сообщение отредактировал YuraL - Feb 28 2011, 10:42

от вы жжоте, я ща прям слезу пущу от умиления

На мою думку, в Росії завжди цього боялися з України.
Тому й нищать в першу чергу мову, бо якщо її немає, то й народу немає. А тоді взагалі країна робиться звичайною губернією (округом, автономією. Назвіть, як хочеться.) в складі Росії... Звісно, такий розвиток подій дещо фантастичний.
Якщо за стільки століть не вдалося, то навряд чи зараз вийде, але мета саме така. Це й зараз прослідковується, взяти хоча б минулорічні Харківські угоди. Та й про церкву можна кілька прикладів із новітньої історії привести.
Доречі, немає нічого дивного, що багато соромляться говорити справжньою українською, за такий період гноблення, взагалі дивно, як вона збереглася. Живуча стала
Погано, що для багатьох є модно насміхатися над україномовними. Вони ще й хизуються цим...
Знову ж таки, це їхній індикатор ставлення до інших людей, я маю на увазі ставлення до людей з іншими цінностями, поглядами, інтересами. Хоча з іншого боку, з яким іншими цінностями?! Вони також люблять свою мову, і вона в них просто називається по-іншому - українська.
Можливо дещо "згущаю краски", але це для того, щоб більш виразно висловити свою думку...


А стосовно підбірки дат, то тут дійсно, Юрію - подяка щиросердна.
PS І чому кнопки немає?..

я об этом говорил и не устану повторять снова, в языке народа, как ген, скрыта самобытность, история и культура нации. Любовь к отечеству начинается с маленьких, на первый взгляд, но очень важных моментов, и язык является этой неотъемлемой частью...

золотые слова

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

М. Рыльский

21 век на дворе, мы как бы европейская страна.. каждый волен думать как ему заблагорассудится и разговаривать на том языке, на котором ему хочется. хотите нести культуру в массу, не срите на чужие взгляды и жизненные устрои. например я не виноват в том, что вырос в русскоязычной семье и русскоязычном городе. я не буду разговаривать на украинском и мои дети думаю тоже. потому что у нас тут НИКТО не разговаривает на украинском. но тем не менее к украинскому языку и всему украинскому я относился и отношусь с уважением, только теперь, когда вижу или слышу что то украинское, сразу вспоминаю о больных на голову людях с этого форума и появляется капля отвращения. так что ваша миссия уже давно провалилась, занимаетесь ерундой. хотя и так видно, что вы не любовь ко всему украинскому хотите привить, а разжигаете конфликты высосанные из пальца. весь этот текст относится к secret service и компании жополизов. Слава Богу, что среди всего этого мусора иногда проскакивают посты адекватных людей, которые просто любят украинский язык, а не пытаются обосрать именно русских в первую очередь.. у нас свободная страна, так что сосите палец и не психуйте =)

зы. может не очень красиво, зато правда =)

это слова адекватного человека?

зы. может не очень красиво, зато правда =)

ПоZиТиВ , мне кагбэ всё равно, но тем не менее полюбопытствую, а кого, Вы, уважаемый, вписали в "компанию жополизов"? Поимённо, пожалуйста.

тоесть, ты написал умный текст, прочитав его и удовлетворенный своей крутостью и мегамозгом, решил в конце текста положить на всех йух и показать, кто в этой теме крут, а кто еще не все осознал в этом Мире?
действительно, провинциальная крутость.

"каждый думает в меру своей распущенности"
я имел ввиду, что у нас свободная страна и весь этот спор бесполезен.. каждый останется при своем.


я не составлял списки и весь этот мусор заново перечитывать не имею ни малейшего желания, почитай сам, поймешь. возможно мне показалось и я не прав.. но помоему не одному мне так показалось.

вообще настопи%#№ла уже эта русско\украинская тема. учавствовать в подобных дебатах больше не буду.

а сразу можно было так написать, без лишнего пафоса.
краткость-сестра таланта.

Сообщение отредактировал VasKo - Mar 1 2011, 12:17

ПоZиТиВ , ты уже обещал раза два не участвовать

это уже окончательно, в этой теме я закрепил усвоенный материал
так сказать, поставил для себя все точки над "и"

Зомбированные ксенофобы с комплексами неполноценности, которые не могут выразить свои мысли без демострации гениталий, детектед

Сообщение отредактировал YuraL - Mar 1 2011, 12:32